Працюємо, долаючи інертність...

Сучасному учню - сучасний вчитель
В час освітянських реформ і кардинальних змін у підходах щодо організації навчально-виховного процесу важко знайти правильні рішення педагогам, які вимоги до уроків чи позакласних занять є найбільш пріоритетними і вагомими, а чим, власне, можна знехтувати.
Проте поряд із академічною свободою вчителя залишаються незмінними загальнодидактичні принципи, які прописані в будь-якому підручнику з педагогіки : системності і наступності, послідовності, відповідності віковим та індивідуальним особливостям учнів, зв’язку навчання з життям. А також вагому роль відіграють задекларовані у чинних держстандартах компетентісний, особистісно зорієнтований та діяльнісний підходи. Тому урок зараз розглядається не з погляду навчання (той, хто навчає) а з погляду учіння ( ті, хто вчаться). Отже при аналізі уроку вирішальним чинником має стати не робота вчителя на уроці, а питання, як вчителю вдалося організувати роботу учнів.
Якою ж повинен бути сучасний урок в сучасній українській школі?
Не інформація має бути на вершині піраміди учіння, а здобуття та аналіз інформації учнями. Для учнів учитель-лектор, який ще до всього і не володіє досконало мистецтвом слова, вже далеко не цікавий. Сучасним школярам потрібен тьютор, коуч чи консультант-наставник (називайте, як вам краще до вподоби), проте зробіть так, щоб на уроці головним була особистість учня, а ви допоможіть їй розкритись. При цьому варто дотримуватись золотої середини: не перенаситити урок інноваційними формами та методами, а вибрати найдоцільніші, які забезпечать ефективну роботу учнів.
Найважливішим, що визначає форму організації начальної діяльності, є зміст, глибокий зміст матеріалу, що вивчається, прописаний у програмах і підручниках. Зміст визначає мету, завдання та очікувані результати уроку. І тільки третьою сходинкою у цьому ланцюзі є методи, прийоми та форми організації навчальної діяльності («як я це зроблю?, завдяки чому я цього досягну?»). Наступне, немаловажне – умови, при яких я це зроблю: активізація пізнавальної діяльності, звернення до особистісного внутрішнього світу дитини (рефлексія), внутрішня та зовнішня техніка вчителя.
Для мене, як для вчителя-практика, вагомим аспектом на уроці є зв’язок навчання з життям. На жаль, більшість підручників та навчальних посібників не забезпечують цієї вимоги. У підручниках з української мови, літератури чи літературного читання відсутні тексти про воїнів Небесної сотні, про події на сході нашої держави, про дітей з особливими освітніми потребами, про милосердя до людей, які невиліковно хворі. Погодьтеся, ми повинні виховувати дітей на реальних подіях, вчити їх справжнього життя, а про істини добра і зла розмірковувати не тільки на прикладах з казок. Особливо актуальним це має бути при проведенні годин класного керівника. На життєвих прикладах, відеороликах, колективних творчих справах потрібно виховувати особистість, вчити дітей життя такому, як воно є. І тільки тоді вам повірять діти, і тільки тоді до вас потягнуться серцем вихованці, коли зрозуміють, що ви вчитель – справжній, істинний, сучасний і теперішній.

Заступник директора
Узинської ЗОШ І-ІІ ступенів
Наталія Галярник