Сучасному учню - сучасний вчитель
В час освітянських реформ і кардинальних змін у підходах щодо організації навчально-виховного процесу важко знайти правильні рішення педагогам, які вимоги до уроків чи позакласних занять є найбільш пріоритетними і вагомими, а чим, власне, можна знехтувати.
Проте поряд із академічною свободою вчителя залишаються незмінними загальнодидактичні принципи, які прописані в будь-якому підручнику з педагогіки : системності і наступності, послідовності, відповідності віковим та індивідуальним особливостям учнів, зв’язку навчання з життям. А також вагому роль відіграють задекларовані у чинних держстандартах компетентісний, особистісно зорієнтований та діяльнісний підходи. Тому урок зараз розглядається не з погляду навчання (той, хто навчає) а з погляду учіння ( ті, хто вчаться). Отже при аналізі уроку вирішальним чинником має стати не робота вчителя на уроці, а питання, як вчителю вдалося організувати роботу учнів.
Якою ж повинен бути сучасний урок в сучасній українській школі?
Не інформація має бути на вершині піраміди учіння, а здобуття та аналіз інформації учнями. Для учнів учитель-лектор, який ще до всього і не володіє досконало мистецтвом слова, вже далеко не цікавий. Сучасним школярам потрібен тьютор, коуч чи консультант-наставник (називайте, як вам краще до вподоби), проте зробіть так, щоб на уроці головним була особистість учня, а ви допоможіть їй розкритись. При цьому варто дотримуватись золотої середини: не перенаситити урок інноваційними формами та методами, а вибрати найдоцільніші, які забезпечать ефективну роботу учнів.
Найважливішим, що визначає форму організації начальної діяльності, є зміст, глибокий зміст матеріалу, що вивчається, прописаний у програмах і підручниках. Зміст визначає мету, завдання та очікувані результати уроку. І тільки третьою сходинкою у цьому ланцюзі є методи, прийоми та форми організації навчальної діяльності («як я це зроблю?, завдяки чому я цього досягну?»). Наступне, немаловажне – умови, при яких я це зроблю: активізація пізнавальної діяльності, звернення до особистісного внутрішнього світу дитини (рефлексія), внутрішня та зовнішня техніка вчителя.
Для мене, як для вчителя-практика, вагомим аспектом на уроці є зв’язок навчання з життям. На жаль, більшість підручників та навчальних посібників не забезпечують цієї вимоги. У підручниках з української мови, літератури чи літературного читання відсутні тексти про воїнів Небесної сотні, про події на сході нашої держави, про дітей з особливими освітніми потребами, про милосердя до людей, які невиліковно хворі. Погодьтеся, ми повинні виховувати дітей на реальних подіях, вчити їх справжнього життя, а про істини добра і зла розмірковувати не тільки на прикладах з казок. Особливо актуальним це має бути при проведенні годин класного керівника. На життєвих прикладах, відеороликах, колективних творчих справах потрібно виховувати особистість, вчити дітей життя такому, як воно є. І тільки тоді вам повірять діти, і тільки тоді до вас потягнуться серцем вихованці, коли зрозуміють, що ви вчитель – справжній, істинний, сучасний і теперішній.

Заступник директора
Узинської ЗОШ І-ІІ ступенів
Наталія Галярник

Уже впродовж декількох років педагогами освітніх закладів широко застосовуються інтерактивні технології, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, соціалізації особистості, можливості для вчителя забезпечити особистісно зорієнтований підхід.
Насправді будь-яка освітня технологія має право на життя, якщо до кінця педагогом осмислена та має виправдане застосування на уроці. Плануючи урок, ми повинні усвідомлювати, що нам потрібен не метод заради методу, а питанння " Для чого я це роблю?", "Що нам це забезпечить?" має стати вирішальним при підготовці до уроку.
З власної практики, можу стверджувати, що оптимальною є модель, при якій 1 чи 2 групи працюють самостійно ( учитель тільки координує роботу), а з іншими проводиться фронтальна форма діяльності - так і урок має змістовне наповнення і можна диференціювати роботу за рівнями навчальних досягнень. Н.М. Галярник